Ще за старих часів на територіях Оттави валити дерева було дуже звичним заняттям. Адже в холодному регіоні, як Оттава, в зимовий час можна було зігрітися виключно за допомогою дров. Тому ще з давніх-давен чоловіки, які проживали в ранній Оттаві, були дуже вмілими лісорубами. Вони дуже спритно рубали дерева та різали на невеликі шматки для розпалювання. Далі на ottawa1.one.
Крім того, що деревину використовували для обігріву житла взимку, її використовували і як будівельний матеріал.
Займалися лісорубством й корінні народи Оттави. Їхнім головним знаряддям праці для повалу дерев була кам’яна сокира. Нею вони працювали понад сотню років.
Розвиток лісозаготівельної промисловості
Лісозаготівля розвинулася до промислових масштабів на територіях Оттави лише на початку 18 століття. При цьому термін “Лісоруб” також виник не відразу. Його запровадили лише через кілька десятиліть після заснування лісозаготівельної промисловості. Після цього лісозаготівля на територіях Оттави стрімко розвивалася і процвітала. У східній частині Канади дуже популярною була біла сосна. На початку 19 століття деревину в основному купувала тільки Британія для будівництва залізниці та суднобудування. Найкращим районом для вирощування сосни був район Оттави. Уздовж однойменної річки Оттава розташовувалося безліч лісозаготівельних таборів. Лісозаготівельна промисловість на територіях Оттави була настільки успішною, що за масштабами переплюнула багатовікову торгівлю хутром. Попит на оттавську деревину з роками лише зростав. Дерево купували і США.
Непроста робота лісоруба
На територіях Оттави лісозаготівлю за старих часів зазвичай проводили в зимовий час, тому що саме взимку дерево було найлегше рубати і з нього не витікав сік. Крім цього, зимова погода дуже допомагала при транспортуванні зрубаних колод. По снігу колоди було набагато легше тягнути. Навесні колоди збирали і перевозили по річках візники. Дуже часто роботу лісоруба та роботу візника виконувала одна й та сама людина.
Лісозаготівельна промисловість за старих часів була сезонною роботою. Влітку і восени лісоруби заробляли іншою роботою: у сільському господарстві чи полюванням. Восени, зазвичай, починалася підготовка до нового лісозаготівельного сезонного лісорубу. Будували спеціальні табори та розчищали дороги.
Робота лісоруба в Оттаві за старих часів була дуже варкою. Вони працювали від самого заходу сонця до світанку шість днів на тиждень. Здебільшого лісоруби працювали у команді з двох осіб. Головним робочим інструментом була сокира.
Зруб дерев команда лісорубів проводила стоячи друг навпроти друга на рівні 60 сантиметрів від землі. Коли протилежні зруби зустрічались – дерево падало. З 19 століття на територіях Оттави в лісорубстві почали застосовувати величезну пилку для двох людей – годендар. Довжина пили сягала двох метрів. Згодом цей пристрій удосконалили і назвали сціотте. Він був в рази меншим і більш керованим.
Крім цього, у лісорубів за старих часів були свої правила. Вони мали складати колоди в штабель у міру їх просування. Також у деяких лісозаготівельних таборах була норма зрубу колоди на день – 300 штук.
Робота лісорубів у старій Оттаві була дуже важка, так ще й надзвичайно небезпечна. Нерідко в таборах були випадки, коли лісорубів придавлювало деревами або на них падали дерева. Частими були травми від сокири та пили. А після тривалого робочого дня всі лісоруби збиралися в таборі в одній хатині. Там панувала антисанітарія. Крім відсутності елементарних речей, у лісорубних таборах був дуже суворий розпорядок. Оттавським лісорубам заборонялось навіть вести розмови під час їжі. У деяких таборах ще й встановлювали дуже короткий проміжок часу для вживання їжі. Категорично заборонявся в лісорубних таборах Оттави алкоголь.
Для того, щоб лісорубам завжди бути у формі для такої важкої роботи, їм необхідно було щодня вживати достатню кількість їжі.
Оскільки лісоруби працювали шість днів на тиждень, в останній робочий суботній вечір вони гуляли на всю. Ділилися історіями з друзями та рідними, слухали музику та танцювали.
